Удольфські таємниці. Анна Редкліф. Розділ 7
Нехай ридають ті над власною журбою, Чия надія тоне в темному бутті. Та вільні душі бачать далі гробової тіні, Всміхаються з судьби людей, здивовані сльозами. Невже весні нема вороття до цих сумних. занедбаних країв? Чи он за тим холмом — могила сонця? Ні, скоро схід засяє новим вогнем, І весна знов розбудить силу, сповнить серця, Знову зажиє ліс, заквітнуть луки! Бетті. Емілія, як просила, прокинулась дуже рано, але не відпочила, неспокійні сни переслідували її й псували найкращий дар нещасних — сон. Але коли вона відчинила вікно і поглянула на ліси, що світилися під ранковим сонцем, вдихнула чистого повітря, душа її заспокоїлась. Картина була наповнена свіжістю, яка ніби дихала самим духом здоров’я, і вона чула лише приємні звуки, якщо можна так висловитись: дзенькіт ранкового дзвона у далекому монастирі, тихий шум морських хвиль, спів птахів і глухий рев худоби, що повільно рухалася поміж стовбурів дерев. Вражена навколишніми образами, вона віддавалася сумному спок...